Історія Центру
Наша історія
Держаний навчальний заклад “Полонський агропромисловий центр професійної освіти” створений на базі Полонського професійного аграрного ліцею та Понінківського професійного ліцею 3 серпня 2017 року.
Сто років кузні робітничих кадрів: історія ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти»
Щороку перед випускниками шкіл постає важливе питання вибору майбутнього професійного шляху. І це дійсно питання майбутнього, адже саме від цього відповідального кроку залежить подальший життєвий шлях молодої людини. Обрана професія визначатиме не лише соціальний статус та затребуваність на ринку праці, але й рівень матеріального добробуту. Іноді ж виникає ширше питання: чи варто взагалі здобувати професійну освіту?
Аби зробити правильний вибір, варто прислухатися до свого внутрішнього голосу, адже, як мудро зауважив Григорій Сковорода: «Сродна праця – це найсолодша у світі».
Сьогодні Державний навчальний заклад «Полонський агропромисловий центр професійної освіти» стоїть на порозі свого 100-літнього ювілею. У вересні 2023 року з усіх куточків України лунали вітання з нагоди цієї знаменної дати.
На перший погляд, заклад може здатися молодим, адже офіційно він був створений у 2017 році. Проте насправді його історія сягає значно глибше. До 2017 року професійно-технічну освіту на Полонщині представляли два навчальні заклади – Понінківський професійний ліцей та Полонський аграрний професійний ліцей. Кожен із них мав свою унікальну історію, звичаї та традиції, які тепер сплелися в єдине ціле.
А починалося все так… На мальовничих землях Хмельниччини, у Полонському районі, розкинулося селище Понінка. У другій половині ХІХ століття тут було споруджено паперову фабрику, навколо якої розросталося робітниче селище. Основною рушійною силою підприємства були мешканці навколишніх сіл, що зумовило гостру необхідність у кваліфікованих кадрах. Їх підготовка частково здійснювалася на базі самої фабрики, проте це не могло повністю задовольнити зростаючу потребу в робітниках.
Тож розпочалося будівництво навчального корпусу, і вже у вересні 1923 року відбувся перший набір учнів. Двадцять п’ять юнаків та дівчат переступили поріг невеликої будівлі на березі річки Хомори. Так розпочалася історія системної підготовки робітничих кадрів для паперової фабрики. Першим директором професійної школи став Бесікалов О.М.
Згодом професійна школа була реорганізована у школу фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). У 1925 році відбувся перший випуск робітників для фабрики. Варники смоли, сіткарі, рольники зайняли свої робочі місця, а школа ФЗУ продовжувала свою важливу місію – навчала нове покоління робітників, постійно розбудовуючись та зміцнюючи свою матеріально-технічну базу. Вже з 1929 року в добудованому навчальному корпусі одночасно могли навчатися три групи за такими професіями: «Сіткар», «Рольник», «Сортувальник», «Виливальник», «Слюсар», «Токар». Навчання тривало два роки.
Зі збільшенням кількості учнів постала потреба у гуртожитку, який був добудований до навчального корпусу в 1932 році. Фабрика нарощувала обсяги виробництва, і Понінківська школа ФЗУ отримувала все більше замовлень на підготовку робітничих кадрів. Школа перейшла на річний термін навчання, а контингент учнів зріс з 75 до 250 осіб. Майбутні пресувальники, рольники, слюсарі, токарі сіли за парти. З 1934 року навчальний заклад розпочав підготовку помічників машиністів папероробних машин.
Реформування системи професійно-технічної освіти не оминуло Понінківську школу ФЗУ. З 1940 року її було перейменовано в школу ФЗН зі скороченим терміном навчання до 6 місяців та збільшенням кількості учнів до 300. У ці складні роки колектив школи очолював Хохуда В.Л. – талановитий педагог-ентузіаст, який дбав про підвищення якості підготовки робітників, збагачення матеріально-технічної бази та виховання гідних громадян своєї держави. До 1941 року школа ФЗН підготувала для країни 1965 кваліфікованих робітників.
У роки Другої світової війни Понінківська школа ФЗН продовжувала свою діяльність, готуючи робітників для держави, але вже в евакуації на Уралі. У цей період відбулося тимчасове перепрофілювання на підготовку кадрів для машинобудівної промисловості, що було зумовлено воєнними обставинами. Учні та інженерно-педагогічний колектив жили за суворими законами воєнного часу. Багато випускників школи ФЗН стали на захист рідної землі, мужньо борючись з ворогом. Золотими літерами вписані в історію училища імена Кучки М.Т., Свінціцького М.В., Ковальчука Ю.Х., Мелешка Д.А. та багатьох інших, хто на своїх плечах виніс тягар війни.
З 1 вересня 1945 року школа ФЗН була реформована в ремісниче училище No1. Директор Чукматий В.Е., прагнучи кращої адаптації учнів до життя та наближення підготовки робітників до потреб виробництва, розширює спектр професій. З 1947 року в училищі з’являються професії «Лаборант» та «Електромонтажник». З особливим піднесенням учні та майстри виробничого навчання власними силами будували спортивний зал, заробивши кошти в колгоспі та власноруч зводячи цеглину до цеглини. У 1959 році вперше було набрано групу для опанування професії «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики».
У вересні 1968 року інженерно-педагогічний колектив очолив Степанюк В.Т. – спокійний, врівноважений, тактовний, прекрасний організатор і тонкий психолог. Училище продовжувало розвиватися та процвітати. Сюди приїжджали навчатися з різних куточків Радянського Союзу, а після закінчення випускники роз’їжджалися на роботу в Архангельськ, Дніпропетровськ, Львів, Москву, Малин, Ташкент, Ригу, Ленінград, Київ, Таллін та інші міста. Досягнення училища у підготовці висококваліфікованих робітників привернули увагу Уряду, і в 1975 році за розпорядженням Міністерства целюлозно-паперової промисловості було виділено кошти на будівництво гуртожитку на 220 місць та учнівської їдальні, які були введені в експлуатацію в 1976 році. У 1977 році директор училища ініціював клопотання про добудову навчального корпусу.
1979 рік став знаковим – згідно з наказом Державного комітету з професійно-технічної освіти училище перейшло на навчання з наданням середньої освіти. Збільшився штат педагогічних працівників, обладнувалися кабінети загальноосвітніх предметів, виникла потреба в добудові навчального корпусу, який було здано в експлуатацію в 1980 році. До послуг учнів з’явилися нові просторі кабінети, лабораторії та майстерні. Кількість учнів сягнула 750. Будівельна епопея продовжилася, і в 1983 році гостинно відчинив двері ще один гуртожиток на 230 місць.
У 1986 році в училищі навчалося 780 учнів. Цього ж року колектив познайомився з новим директором – Шумиводою М.М., ерудованою та ініціативною людиною, яка внесла потужний імпульс у навчально-виховний процес, ставши провідником ідей гуманізації та педагогіки співробітництва. Саме Шумиводі М.М. належить ідея будівництва спортивно-оздоровчого комплексу.
З 1994 року колектив очолив Бондарук Анатолій Миколайович, який пройшов шлях від майстра виробничого навчання до директора училища.
У 2003 році директором став Станіслав Григорій Васильович. Продовжуючи справу своїх попередників, він започаткував власний стиль керівництва, що базувався на глибокому розумінні вимог та потреб сучасності. Особливою турботою нового директора стало зміцнення матеріально-технічної бази ліцею та створення умов для підвищення якості освітніх послуг. 26 липня 2003 року Понінківське професійно-технічне училище було реорганізовано в навчальний заклад нового типу – професійний ліцей. З 2006 року заклад розпочав підготовку учнів за професією «Кухар. Офіціант».
З 2010 року по 2023 рік освітній заклад очолював Романюк Микола Євгенович–
мудрий керівник і професіонал.
Окрім того, варто згадати історію народження та становлення Полонського ЗП(ПТ)О. 5 жовтня 1935 року в Полонному, в колишньому маєтку пана Карвіцького, було створено «Обласну школу комбайнерів» – перший на Хмельниччині навчальний заклад, що готував механізаторські кадри для колгоспів та радгоспів краю. Протягом свого існування заклад мав різні назви: «Обласна школа комбайнерів», «Школа механізації сільського господарства», а після Другої світової війни – Училище механізації сільського господарства.
15 січня 1944 року директором Полонської школи комбайнерів став Голіков Яків Павлович. У складний воєнний період існування школи сувора дисципліна серед учнів та працівників була запорукою її функціонування. За порушення дисципліни застосовувалися суворі догани, а в окремих випадках справи передавалися до суду.
У листопаді 1945 року директором школи було призначено Данілова Богдана Яковича. З кожним роком зростала кількість випускників, оновлювалася матеріально-технічна база, зміцнювався викладацький та інструкторський склад, надходила нова сільськогосподарська техніка. 23 жовтня 1953 року навчальний заклад отримав нову назву – Полонське училище механізації сільського господарства.
У квітні 1950 року Семенов Семен Миколайович став директором, під керівництвом якого розпочалося будівництво головного навчального корпусу. У 1954-1955 роках училище було перейменовано на Полонське училище механізації сільського господарства № 6.
У серпні 1957 року директором було призначено Добровольського Прокопа Петровича, який продовжив будівництво навчального корпусу та зміцнення матеріально-технічної бази училища. У стінах закладу учні опановували такі професії: «Тракторист», «Бригадир тракторних бригад», «Механік-комбайнер», «Водій», «Тракторист-машиніст», «Механізатор тваринницьких ферм», «Слюсар», «Електромонтер».
У листопаді 1963 року навчальний заклад змінив назву на Полонське сільське професійне технічне училище № 12. Було введено нові професії: «Механізатор-меліоратор», «Агролісомеліоратор», «Електромонтер сільської електрифікації, радіо і зв’язку», «Слюсар з ремонту тракторів, комбайнів, автомобілів».
У 1970 році навчальний заклад було перейменовано на Полонське сільське професійно-технічне училище № 5. У 1972-1974 роках навчальним закладом керував Мельниченко Петро Григорович, відзначений званнями «Відмінник освіти України» та «Заслужений учитель профтехосвіти Української РСР».
Упродовж 1974-1979 років заклад очолював Паламарчук Костянтин Юхимович. У 70-х роках було введено в експлуатацію гуртожиток, облаштовано для навчання третій навчальний корпус, який раніше використовувався як гуртожиток. У 1975 році в училищі було запроваджено підготовку робітників із середньою освітою.
У різні роки училище очолювали Звягінцев Іван Григорович (1979-1980 рр.) та Кулінський Володимир Петрович (1980-1984 рр.).
Особливо слід відзначити діяльність директора Музики Володимира Давидовича (1984-1988 рр.), за ініціативи якого було прокладено газову магістраль до котельні та приміщень навчального закладу, збудовано нове приміщення їдальні та започатковано роботу музею військової слави. В ліцеї почали навчати новим професіям: «Електромонтажник», «Муляр», «Штукатур», «Механізатор тваринницьких комплексів і механізованих ферм», «Формувальник фарфорових і фаянсових виробів», «Живописець», «Слюсар з ремонту електрообладнання тракторів, автомобілів і комбайнів». Навчальний заклад змінив назву на Середнє професійне технічне училище № 35, а контингент учнів становив від 200 до 1300 осіб.
Клименко Олесь Васильович (1988-1994 рр.) з березня 1993 року змінив назву навчального закладу на Професійно-технічне училище № 35.
Жухевич Валентин Іванович (1994-2010 рр.) у 1997 році відкрив зал «Атлетичної гімнастики», а у 2001 році відбулася чергова зміна назви на Полонський професійний аграрний ліцей. Було започатковано підготовку учнів за професією «Перукар; перукар-модельєр».
Лівшун Микола Євгенович (2010-2016 рр.) з урахуванням потреб ринку праці розпочав підготовку кваліфікованих робітників за професією «Соціальний робітник; молодша медична сестра з догляду за хворими».
Ось уже 100 років наш Центр надає можливість молодому поколінню опанувати робітничу професію та знайти своє місце в житті. За роки існування заклад підготував близько 60 тисяч кваліфікованих робітників. На сьогодні у нас навчається 430 учнів.
Варто зазначити, що Центр є унікальним навчальним закладом в Україні, який готує кваліфіковані кадри для папероробної промисловості за такими професіями, як «Машиніст папероробної (картоноробної) машини (сіткар)» та «Машиніст гофрувального агрегата».
У Центрі обладнано сучасні навчальні кабінети, майстерні та лабораторії, навчально-виробничу дільницю, бібліотеку, спортивний зал, зал важкої атлетики та тренажерне містечко. У закладі діють музеї: Героя Радянського Союзу Півнюка Миколи Володимировича, історії ліцею та традиційного українського побуту. Їх роль у вихованні молоді важко переоцінити, адже вони є джерелом правди про Другу світову війну через призму життя конкретної людини, про всі етапи розвитку ліцею та про побут наших предків. Ці культурні осередки дають можливість нашим учням
доторкнутися душею до історичного минулого, щоб усе краще з нього перенести у майбутнє. Ідея створення музеїв та її реалізація стали можливими завдяки плідній праці Пилип’яка В.П., Дорофійчука О.В.,
З 2023 року ДНЗ « Полонський агропромисловий центр професійної освіти» очолює молодий та ініціативний керівник – Станіслав Тарас Григорович. Його енергійність та перспективне бачення вже помітні в розвитку закладу.
Активну підтримку директору надає команда заступників: Богуш І.Л., Герасимчук А.В., Тютюнник О.О., Світач І.С., Грабовська Л.В., Полодюк Л.Ю. та Цвіркун С.М. Завдяки їхній спільній роботі в педагогічному колективі панує доброзичлива атмосфера, заохочується прагнення до інновацій та готовність до сміливих педагогічних рішень.
Адміністрація центру та увесь його великий колектив, що налічує понад сто відданих працівників, об’єднані спільною метою – постійним покращенням матеріально-технічної бази закладу.
За свою столітню історію навчальний заклад збагатився цінними традиціями. Однією з особливо шанованих є виховання власних педагогічних кадрів. Сьогодні 17 випускників центру успішно реалізують своє педагогічне покликання в рідних стінах: Полодюк Л.Ю., Жмак А.А., Дорофійчук О.В., Грінчук В.М., Свінціцька Л.В., Шатковська А.С., Ярошенко С.Д., Бадрак А.О., Сочинська І.В., Багінська В.Й., Кошовий А.П., Рубєж Т.В., Одюшина Л.В., Плакса А.В. , Андрушко І.О., Огойко Г.В., Романько О.Р.
Ще однією важливою традицією є підтримка тісних зв’язків та висловлення глибокої поваги ветеранам праці, які присвятили значну частину свого життя розвитку Центру. Їхній внесок є неоціненним, і заклад з вдячністю пам’ятає кожного: Мартинюка М.І., Завєтнова Д.Т., Богдана І.П., Савіцького Й.А., Жураківського С.А., Мелєшка Д.А., Мастєрова К.І., Сидорова Є.В., Лесика П.Р., Рачковського М.Г., Гродзінського І.Л., Ковальчука Ю.Х., Ємельяненка О.Є., Піхура Д.С., Ніколаєву М.Д., Пилип’яка В.П., Пилип’яка М.К., Ліневич Г.Б., Лисюка В.В., Бондарука А.М., Бондарук Н.О., Бабичеву В.Т., Волкову І.Ф., Карасєвича А.К., Приймак Т.Є., Бондар Л.Р., Олійника М.М., Сінчук Т.М., Будника А.Є., Будкевича М.С., Зварича В.С., Кулешу М.Ф., Короташ Н.А., Ліщука В.І., Мигулька І.П., Ізерського П.А., Солодкого О.В., Панасюка П.М., Рибачка О.Н., Сироту В.М., Стаднік Л.А., Дудника Є.У., Ткача Ю.П., Степанчука В.Г., Мошуру А.С., Буджерака Г.С., Будкевича К.О. та Ціхоцьку Ю.П.
Висловлюємо сподівання, що ці славні традиції і надалі будуть дбайливо зберігатися та примножуватися в ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти».